Поради батькам

ПОКАРАННЯ ДИТИНИ

Покарання дитини - одна з найсерйозніших проблем сімейного виховання. Зазначимо основні принципи, порушення яких часто призводить до появи неслухняних і вередливих дітей:

•1.    Поки дитина мала, визначте для неї основні «не можна». Наприклад: не можна вириватися на вулиці, підходити до плити, залазити на вікно, відчиняти двері, хто б там не дзвонив тощо.

•2.    З них викресліть вимоги, що залежать від вас. Наприклад, заклейте розетки, поставте крючки на двері й вікна так, щоб малюк не дотягнувся, предмети, що можуть розбитися, поставте на верхні полиці.

•3.    Ваші вимоги мають бути незмінними. Не слід карати дитину за те, що робите самі. І дорослий може щось розлити чи розбити чашку.

•4.    Зауважте вік малюка. Жоден дорослий не виллє на себе кашу. Коли-небудь дитина обов'язково навчиться їсти акуратно, а поки що користуйтеся фартушком і не робіть трагедії через забруднені сорочки.

•5.    Ніколи не використовуйте образливі слова проти дітей.

•6.    Коли батьки і вихователі повторюють дитині, що вона нерозумна, рано чи пізно вона в це повірить і перестане прявляти свої здібності, думаючи, що цим уникне насмішок і небажаних порівнянь.

Консультація для батьків: "Всі діти різні"

Діти справді різні: одні слухняні, інші капризні; одні розвиваються швидко, все "схоплюють", засвоюють на "льоту", інші відстають у розвитку; одні товариські,

інші, навпаки, замкнуті. Навіть в одній сім'ї, де кілька дітей, сестри і брати начебто схожі, і живуть в однакових умовах, і виховуються одинаково, а можуть бути зовсім різними.

Чому діти такі різні? Причин тут багато: в уроджені особливості нервової системи дитини, стан здоров'я,характер взаємин з батьками та іншими членами сім'ї, а пізніше - вихователями, вчителями, ровесниками.

Дорослі обов'язково мають ураховувати психологічні особливості дітей. А чим зумовлені ці особливості? Насамперед співвідношенням основних нервових процесів кори головного мозку: збудження і гальмування.

Діти народжуються з різними особливостями функціонування головного мозку. Ці анатомо-фізіологічні особливості є основою для формування особливостей психологічних. І відбувається це тому, що один і той самий вплив може мати різний психологічний ефект. Адже кожен член сім'ї, у тому числі й кожна дитина живе й розвивається в специфічних, характерних саме для неї умовах. Це тільки так здається, що і всі брати, і всі сестри живуть в однакових умовах. Адже сам той факт, що хтось із них старший, хтось молодший, створює відмінності. Старший вважає себе покровителем молодшого, у чомусь вищим за нього, звикає до того, що молодші дивляться на нього знизу вверх, часто шукають у нього захисту, а іноді й навпаки - бунтують проти деспотизму старшого брата чи сестри, шукають захисту у батьків. Уже ця обставина створює далеко не однакові умови життя. Вони можуть сприяти розвитку таких якостей як: зарозумілість або турботливість, відповідальність або байдужість, заздрість, покірливість.

А що може вплинути на поведінку дитини, її взаємини з іншими?Атмосфера в сім'ї, навіть зміна її матеріального становища, друзі, з якими почали дружити діти та багато інших обставин дають поштовх до зародження різних якостей та особливостей людини.

Коли починаються формуватися стійкі риси характеру? Вчені вважають, що досить рано, в дитячі роки. Формування відбувається непомітно, під впливом і наших з вами. любі батьки, вчинків, реакцій на прохання, бажання, примхи дитини.Ми твердимо подекуди, що такою, як зараз дитина була завжди. що риси характеру дані їй від природи. А це зовсім не так. Такою вона стала з нашою допомогою.

Придивіться уважніше до своєї дитини, і ви помітите, що на тлі позитивного спілкування з кожним із членів сім'ї, в неї є хтось найближчий, хоч він і не завжди найніжніший і найдобріший, як наприклад, мама чи бабуся, а вимогливий і суворий як тато. дитина дуже рано починає наслідувати його, копіюючи тата чи маму в усьому: в рухах, інтонаціях, смаках і т.д.

Своє оточення, своє коло спілкування, свої взаємини, якщо хочете, своє становище й авторитет, у ваших сина чи доньки і в дошкільному закладі. І батьки мають це знати і враховувати.

Якщо донька звикла до надмірно турботливого ставлення до себе в сім'ї, вона зажадає такого ставлення до себе і в колі однолітків. Якщо діти, граючись з примхливою дівчинкою, завжди поступаються їй, якщо ні батьки, ні вихователь не помітять вчасно егоїстичних проявів у дівчинки, належно не відреагують на це, формування себелюбства, черствості, байдужості невідворотне.

Щоб правильно виховувати дитину, треба дуже добре знати її. Якщо батьки помітили щось тривожне, незрозуміле в діях і в характері дитини, вони мають негайно звернутися по допомогу до кваліфікованого фахівця - психолога, педагога, лікаря.

Усі діти різні, неповторні. І в кожного є якісь позитивні якості, спираючись на які батьки можуть формувати людину цікаву, комунікабельну,яка вміє вписатися в будь-який колектив - і родинний, і дитячий.

Лагідність, любов та увага батьків створюють у дитини хороший, радісний настрій, а це в свою чергу, формує взаємне добре ставлення до інших людей, упевненість у своїх силах.

___________________________Рекомендації батькам

 з підготовки дітей до дитячого садка

• Зверніть увагу на домашній режим харчування та сну й потроху наближайте його до того режиму, що буде у дитячому садку.
• Поступово формуйте навички спілкування дитини з однолітками: гуляйте з ним на ділянці дитячого садка, залучайте до спільної діяльності з іншими дітьми.
• Привчайте до самостійності й доступного для його віку самообслуговування.
• Розповідайте дитині, що таке дитячий садок, навіщо туди ходять діти, чому ви хочете, щоб вона туди пішла.
• Проходячи повз дитячого садка, з радістю нагадайте дитині, як їй пощастило. Розповідайте рідним і знайомим у присутності малюка про свою удачу, кажіть, що пишаєтеся своєю дитиною, адже її прийняли до дитячого садка.
• Докладно розповідайте дитині про режим дитячого садка: що, як і в якій послідовності вона робитиме. Чим докладнішою буде ваша розповідь, і чим частіше ви будете її повторювати, тим спокійніше і впевненіше почуватиметься ваш малюк, коли піде у дошкільний заклад.
• Учіть дитину гратися. Найлегше адаптуються малюки, які вміють довго, різноманітно й зосереджено діяти з іграшками. Уперше потрапивши до дитячого садка, вони швидко відгукуються на пропозицію погратися, з інтересом досліджують нові іграшки. Дитина, яка вміє гратися, легко йде на контакт із будь-яким дорослим.
• Пам’ятайте, що на звикання дитини до дитячого садка може знадобитися до півроку. Розрахуйте свої сили, можливості і плани.
• Переконайтесь у тім, що вашій родині дитячий садок необхідний саме зараз. Будь-які ваші коливання дитина використовуватиме для того, щоб протистояти відвідуванню дитячого садка.
• Чим з більшою кількістю дітей і дорослих, з якими дитина спілкуватиметься у дитячому садку, вона побудує стосунки, тим швидше вона звикне.
• У присутності дитини уникайте критичних зауважень на адресу дошкільного закладу і його працівників. Ніколи не лякайте дитину дитячим садком.
• Приблизно за тиждень до першого відвідування дитячого садка попередьте дитину про це, щоб вона спокійно очікувала майбутню подію.

​

Прийоми, що полегшують

дитині ранкові прощання

 

• Навчіть прощатися з дитиною швидко. Не затягуйте розтавання. Інакше малюк відчує ваше занепокоєння і йому буде іще складніше заспокоїтися.
• Покладіть малюку до кишеньки будь-яку пам’ятну річ, що нагадуватиме про вас і про те, як сильно ви його любите.
• Вигадайте забавний ритуал прощання й строго дотримуйтеся його, наприклад завжди цілуйте дитину в щічку, а потім ніжно потріться носиками або що-небудь подібне.
• Не намагайтеся підкупити дитину, щоб вона залишилася у дитячому садку за нову іграшку.
• Чітко дайте дитині зрозуміти, що хоч би які істерики вона влаштовувала, їй все одно доведеться йти до дитячого садка. Якщо ви хоч раз піддастеся дитині, надалі вам буде вже набагато складніше впоратися з її вередуванням й слізьми.

​

ДИТЯЧА ІСТЕРИКА? ПОТРІБНИЙ ТАЙМ-АУТ!

Коли дитина падає на землю, починає тупати ногами, кричати, плакати і вимагати свого, батькам непереливки. Мало того, що сорому на півміста, то ще й годі її втихомирити... Бува, що і лупня привселюдно дають. А малеча ще більше кричить, привертаючи до себе увагу. Як залагоджувати такі складні ситуації.

– Уже в три роки, коли діти проходять так звану кризу ідентичності, у них формується поняття «я сам (сама)», – пояснює пані Неоніла. – Вони усвідомлюють, що є самостійною особистістю, і починають конфліктувати. Батькам варто знати, що коли їхньому малюкові два з половиною роки й він уже опирається, нав′язує комусь власні бажання, то це нормально. Але коли зловживає цим і мама з татом не годні дати ради – є ґандж у вихованні.
– У такому разі як правильно приборкувати дитячу істерику?
– Дитину Бог створив маленькою, щоби батьки могли її взяти на руки і понести. Якщо малеча влаштовує істерику в супермаркеті, мама мусить приборкати власні емоції, сказати собі: «Усе гаразд. Усе спокійно. Усе нормально». Потім взяти дитину на руки, винести з магазину, пригорнути, обійняти, погладити по голівці й нести, доки її плач не перейде у схлипування. Це може тривати і три хвилини, і п’ятнадцять. Але той час варто подарувати малюкові.
Або ж інша ситуація. Якщо ви просите дитину прибрати іграшки, а вона категорично відмовляється, та ще й ногою тупає, – ваша нервова система на межі. Застосуйте метод заїждженої платівки: попередньо втамувавши власні емоції, спокійно повторюйте: «Прибери, будь ласка, іграшки». Коли ж іще не охололи, спочатку підіть в іншу кімнату, вмийтеся, випийте води і подумайте, що можна вдіяти.
– А якщо ефекту нема?
– Тоді скористайтеся іншим методом – тайм-ауту. Відведіть дитину в кімнату, де вона не зможе себе чимось розважити, на стільки хвилин, скільки їй років: два роки – дві хвилини, десять років – десять хвилин. Ці «процедури» прийнятні й для дуже маленьких дітей. Візьміть малюка на руки і скажіть: «Ти побудь там дві-три хвилини (залежно від віку), я зачиню двері, а потім тебе запрошу». Відтак вчасно по нього прийдіть – не раніше і не пізніше. Іноді це дуже непросто. Поки дитина навчиться нового методу взаємин, вона вириватиметься, намагатиметься відчинити двері, а ви їх тримайте. Нехай вона там робить, що хоче: кричить, тупотить – ви не озивайтеся. Коли ж малеча випустить пару, шовкова вийде, обійме вас. І побачите, як зміниться ситуація.

Даючи дитині тайм-аут, не кажіть їй: «А ти подумай, що поганого зробив». Малюк має не думати, а робити те, що йому хочеться. Він має на це право. Адже ми теж часто хочемо усамітнитися й просто посидіти, поміркувати. І дитина має потребу побути наодинці з собою. Часто вона сама не може збагнути або пояснити, чого хоче. А можливо, у неї назбиралося багато невідреагованої енергії після перегляду телепрограми, прогулянки тощо. Дитині треба просто відреагувати. Вона робить це, як уміє, – кричить, тупотить, шарпає маму. В такому разі запропонуйте їй тайм-аут.___________